Націоналісти в рудименті «імперії зла і брехні» заявляють: «Русские чувствуют себя униженными». Щоправда, до«русских»вони приписують ще й українців і білорусів, а не тільки москалів. Тут дається взнаки азіатський норов, успадкований від монгольських ординців. Москаль хоче сидіти на двох стільцях: не може позбутися переконання, що начебто «Киев—мать городов русских», і водночас претендує на загарбаний азійський простір, цебто почувається спадкоємцем Алтин-Орди. Дивно! Адже друга спадковість ставить під сумнів право на першу. Хіба не зрозуміло, що після двох ординських столиць Сарай-Бату і Сарай-Берке Москва законно може претендувати лише на статус третього Сараю як головне місто улусу, цебто провінції, Алтин-Орди.

                 Хоч поняття «гібридна війна» з’явилося лише три роки тому, Московія вже з часу свого виходу на політичну арену вела такі війни, бо вони становили суть її зовнішньої політики. Якщо з часів Давнього Римузагарбники успадкували настанову «поділяй і володарюй», то Москва не просто пересварювала народи чи його частини, а намагалася знищувати їх. Раніше її володарі спекулювали на православ’ї, роздмухували несуттєві відмінності між двома течіями в християнстві. Після захоплення влади в Петрограді більшовики використовували марксівське гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», протиставляли його національній єдності. Для цього була створена глобальна шпигунська мережа під назвою «Комуністичний Інтернаціонал». Її підступний намір підтверджує вже те, що з розпадом компартійної «імперії зла і брехні» світовий комуністичний рух неначе у воду канув. Хто наважиться називати цей рух «найвпливовішою силою сучасності»! Нема нині й країн так званої «соціалістичної орієнтації». Показово, що колишні члени вигаданої «соціалістичної співдружності» під зверхністю Москви вступили на противагу їй до Європейського Союзу й оборонного блоку НАТО, хоч населення цих країн майже півстолітня зазнавало отруйної компартійної пропаганди про «агресивну» політику США та їхніх союзників на противагу «миролюбній» політиці СССР. Чи не тому «миролюбна» Москва придушувала народну національну революцію в Угорщині, «соціалізм з людським обличчям» у Чехо-Словаччині, потужний робітничий рух у Польщі, а вже за часів «перебудови» -- волелюбні народи Балтії, Грузії, роздмухувала відцентрові сепаратистські рухи в різних «республіках» СССР, перетворивши роз’ятрені воєнні конфлікти в незагоєні рани на тілі деяких народів. Згадаймо, як у нашому Закарпатті найманці московського імперіалізму підживляли вигадане в каґебистських колах «русинське питання». Хіба названі факти не прояви традиційної «гібридної війни»?

            Гасло «Незалежна Україна або смерть!» набуває як ніколи раніше реального змісту. Кожен український патріот задумується над питанням: «За що гинула Небесна Сотня?». Що змінилося після того, коли три роки тому наших Героїв рідні, близькі, друзі, колеги, патріоти проводили на Вічний Спочинок із клятвою «Герої не вмирають!»?

  Хто на Заході не вивчав минулого Московії, упродовж останнього деся-тиліття міг переконатися, що найбільша за територією держава визнає не право цивілізованого світу, лише збройну силу. Послухайте Д.Рогозіна, тамтешнього віце-прем’єра за посадою і циніка за натурою, -- переконаєтесь, що московська політична еліта має найбільше задоволення тоді, коли завдасть комусь болю. Не варто дивуватися, адже цей посадовець у путінській державі, рудименті «імперії зла і брехні», титулований таким гуманним науковим звання як доктор філософських наук. Коли ж послухати його виступи, то здається, що на екрані примітивний комік районного клубу.

Дослідження найновіших концепцій московського імперіалізму засвідчує повторення його апологетами заяложених догм дореволюційного й сталінського часу. Доводиться протилежність України й Московії ще в давні часи.