Багатовікові взаємини корінних українців з іудеями в Україні були теж непростими, але зрозумілими: як національна меншина, іудеї мусили шукати захисту від кривд у влади. Влада ж в країні дуже довго була неукраїнська і навіть антиукраїнська, бо Україна століттями була окупована Польщею, Золотою Ордою, Московією, Радянським Союзом. Служіння іудеїв цим окупаційним владам не сприяло ні довірі, ні порозумінню, ні любові між українцями та іудеями, які ототожнювалися з окупантами.
І, тим не менше, дані переписів населення ХІХ-ХХ століть свідчать про високий відсоток іудейської меншини в Україні, що можна пояснити лише одним – взаємини українцівта іудеїв (будемо називати їх по-сучасному – євреями) тут були, як мінімум, терпимими. І яскравим прикладом цього є численні приклади рятування єврейських родин від німецьких бандитів у роки ІІ Світової війни, хоч це було смертельно небезпечним для самих рятівників.
Український парламент продемонстрував світові зразок гостинності і поблажливості до рівня політичної культури делегації «високих» гостей з Ізраїлю до України з нагоди річниці трагічних розстрілів німецькими окупантами українських громадян, серед яких були, в першу чергу, українські націоналісти різної національності, а також і євреї.
В Україні зі здобуттям незалежності було гідно вшановано у пам’ятниках, історичних конференціях, топоніміці трагедію єврейського народу. Однак навіть поодинокі випадки вшанувати подібним чином і українських героїв чи історичні події, на жаль, майже завжди викликали спротив як іншої держави – Ізраїлю, так і наших співгромадян єврейського походження. І тому нікого не здивував недипломатичний виступ Президента Ізраїлю в українському парламенті, де він витягнув з нафталіну радянський міф про «розстріл євреїв і Бабиному Яру українськими націоналістами». Не здивувало іронічне поблажливе мовчання українських парламентарів. Здивувала мовчазна згода зі словами свого президента його політичної свити.
Подібну безтактність, що межує з безцеремонністю, неможливо уявити у стінах російської Думи чи в Бундестагу, де етнічні, у т. ч. антиєврейські чистки були частиною державної політики. Знаючи ж українську толерантність, деякі політики собі дозволяють подібні речі. Прикро, що представники такої шанованої нації і на такому рівні вдалися до подібних антиукраїнських демаршів.
Ну що ж, як кажуть, «на всякого мудреця доволі простоти». Не всім вдається досягти мудрості видатного єврейського політичного діяча Зеєва Жаботинського…
Олександр Маліцький